Він був тоді вже відомим письменником-драматургом, а я босоногим хлопчиськом, яких повне село. Нічим я не міг привернути його уваги до себе.
Перший раз я бачив Миколу Куліша біля колодязя на вулиці.
Наше село Чаплинка, батьківщина Миколи Куліша та моя, заселене за часів цариці Катерини турбаївцями. їх вивезено було на безводні степи Таврїї за те, що вони повстали проти покріпачення. Отож, у нашому селі колись зовсім не було води. Люди возили собі воду бочками на волах з Дніпра, за 50 верстов. А пізніше виявилося, що в Чаплинці є вода, але дуже глибоко, на глибині 12 сажнів. Люди почали бити собі колодязі. Проте не скрізь вода виявилася прісною, переважно вона була гіркувато-солоною, придатною для поїння худоби та не придатною для пиття. І тільки в деяких колодязях вода була добра.
На нашій вулиці вода була добра у Губенші. Губенша — це вчителька Клавдія Губенко, яка вчителювала в нашому селі за часів царської влади, за Центральної ради та Директорії і за часів совєтської влади. Вона вчила Миколу Куліша за царської влади, а мене за совєтської.
Колодязь Губенші був якраз на межі її подвір’я і вулиці. Від раннього ранку до пізнього вечора біля того колодязя товпилися люди з відрами й коромислами, переважно молодиці та дівчата. У нашому домі було заведено, що ми, діти, носили воду.
Ні мені, ні моєму старшому брату Сергієві, не під силу було носити відра з водою ні на коромислі, ні в руках, тому ми вдвох одне відро носили на палиці. Ось біля цього колодязя, стоячи в черзі, я вперше й побачив Миколу Куліша.
Хоч я тоді був ще малий, мені було років з десять, про Миколу Куліша я вже дещо знав. Я знав, що він видатний український письменник, що написав п’єсу «97» про голод на Україні. Мати моя вчилася разом з ним у початковій школі і розповідала про нього, звичайно про Куліша-дитину, про пізніше його життя вона мало що знала.
Так ото, стоячи в черзі по воду, я побачив дві постаті, що наближалися до нас, і почув шепіт між жінками.
Читать дальше
— О, Микола Куліш іде.
— А хто ж то з ним?
— То каланчацький, також письменник, Іван Дніпровський. Капанчак — село сусіднє з нашим. Іван Дніпровський був родом з того села.
Письменники підійшли до нас, привіталися, і Микола Куліш спитав у молодиці, що якраз витягла воду:
— Чи можна водички напитися?
— Пийте на здоров’я, — сказала молодиця, поставивши відро на цямрину зруба.
Підійшов Куліш і, нахилившись, напився через край відра.
— Спасибі, добра водичка.
— На здоров’я. Та ви ж знаєте цю воду, — відказала молодичка.
— Знаю, та давно вже не пив її. Я тепер п’ю воду з городського водотягу.
— Городська добріша за нашу? — спитала друга молодичка.
— Води, добрішої за нашу, нема на світі, бо вона нам рідна, — відказав Куліш.
Напився й Дніпровський і теж подякував та похвалив воду.






