Він мусив залишитися в Сибірі, працював у Хабаровському краї, де до 1942 року вчителював у Середнє—канському районі (викладав німецьку мову). Звідти ж, 1942 року його мобілізували на фронт. Дійшов до Берліна, захищаючи «Батьківщину», яка йому, вісімнадцятирічному мрійникові та трудівникові, щедро вділила «колимського золота»… По війні, з медаллю, яких не жаліла влада в обмін на здоров’я чи життя, Михайло Масютко повернувся до матері в Крим (селище Сарабуз). Якийсь час там учителював.
За розпорядженням Міністерства освіти УРСР 1946 року його скерували працювати до Дрогобича у залізничну школу. Львів, навіть по війні, вабив молодого вчителя духом інтелекту, науки, романтики. Михайло Масютко знову став студентом одразу двох інститутів! 1948 року — редакційно-видавничий факультет Львівського поліграфічного інституту, а згодом екстерном вступив до Львівського педагогічного інституту, маючи за плечима вже два роки Запорізького педінституту.
Навчання давалося йому легко — всюди був відмінником, активним… Наприкінці 1952 року для студентського наукового гуртка написав реферат «Норми комуністичної моралі», де висловив думку, що існує загальнолюдська мораль. І з того знову почалося… Роботу було визнано ідеологічно хибною і шкідливою. Несвідомого автора викликали в різні кабінети — колись навіть слово таке було — «тягали за політику». Закінчилось тим, що в часі державних іспитів Михайла Масютка, відмінника навчання і студента-активіста відчислили з інституту, звичайно за неуспішність, бо «за політику» ні тоді, ні згодом не виганяли. Попри «негаразди» в Поліграфічному, Михайлові вдалося екстерном закінчити Львівський педагогічний інститут за спеціальністю «Українська філологія». Далі він учителював на Волині, Львівщині, декілька місяців працював науковим працівником у музеї Івана Франка у Львові.
Читать дальше
Довго «добивався» дозволу захистити диплом. Це сталося лише 1956 року в Московському поліграфічному інституті, бо у Львові таких ненадійних студентів боялися. Тоді ж написав оповідання «Перед екзаменом». Захистивши диплом, знову вчителював — того разу в селі Стайки на Київщині. За рік переїхав до матері в Феодосію. І знову педагогічна праця: викладав малювання, креслення, українську мову в школі та технікумі. Ще у Львові Михайло познайомився з Анною Романишин, яка з родиною повернулася із заслання. Після одруження з Анною, вони мешкали то в Феодосії, то у Львові.
Михайло Масютко не міг бути байдужим до суспільного і громадського життя, до безчинств і сваволі радянської влади на рідній землі. Він знайшов однодумців, здебільшого серед літераторів та правозахисників, яких згодом назвуть шістдесятниками.






