— Ти іх сєводня накармі, а завтра ані ухватятса за сваі абрєзи і начнут нас же істрєблять. Мало ані унічтожилі наших баєвих таваріщей? Пусть дохнет хахлацкоє атродьє, всьо равно із них нікагда настоящіх камуністов нє будєт.
З хати вийшов комсомолець з дерев’яною ступою у руках.
— Ось, — сказав він, — оце у цій ступі вони пшеницю товкли і варили собі кашу.
— Паставь пад стєнку, — наказав Плахін. — Забєрьом как вещественное даказательство.
Комсомолець поставив її коло щупів і пішов у хату. За ним пішли Плахін та Козюра.
Один парубчак виліз на загату, а з загати спустився у двір. Він підійшов до ступки, нахилився над нею і почав вишкрібати з її дна крихітки зерна та кидати собі до рота.
— Ти як сюди заліз?! — вигукнув Козюра, що вийшов на той час із хати. — Кому сказано було не лізти у двір?!
Хлопець замість відповіді лизнув свою долоню з крихтами пшениці і поплентався не до хвіртки, а до загати.
Читать дальше
Іш, абнаглєлі как, падлєци, — сказав Плахін, спостерігаючи це з порогу хати. — Ти сматрі за німі лучше, — наказував він Козюрі. — Не то ані тебе на голову вилєзут.
Хлопець силкувався перелізти через загату, та йому бракувало сили. Піднявшись трохи, він падав назад. До нього підбігли два комсомольці, вхопили його за руки й за ноги і, розгойдавши, зі сміхом, перекинули через загату.
— Та тут іще одна діжка є! — вигукнув комсомолець, виглядаючи з-за дверей.
Всі вигрібальники посунули до хати.
Саме в цей час до хвіртки Добрунівського двору підійшла Ївга Шкарбуниха. її давно прана хустка, що колись була біла, зсунулася на потилицю, а на голові в неї клубочилися пасма сивуватого волосся. З дірок її фуфайки повилазила пучками брудна вата, Ївга була взута у старі калоші на босу ногу. Ноги її блищали, наче були вимазані олією, вони скидалися на витесані колодки і були такі опухлі, що розпирали великі калоші. Її сірі каламутні очі вибризкували іскри несамовитості. У своїй правиці вона тримала сапу з коротким надламаним держаком. ївга штовхнула сапою хвіртку. Хвіртка не відчинилася. Тоді вона стала навшпиньки, перекинула за хвіртку ліву руку і, відчинивши гака, зайшла у двір. Вона підійшла до Добруна, що пригноблений журбою сидів на пеньку, і дивився в землю.
— Оце такий ти хитрий! — заговорила ївга, люто випускаючи слова через свої тонкі губи. — Ти думав, усе село вимре, а ти житимеш? Наші діти у землі гнитимуть, а твої вилупки жирітимуть?
Ївга взяла сапу обіруч і влучно збила з Добрунової голови шапку. Саме тоді, як Добрун від несподіванки сіпнувся і відхилився назад, ївга ступила крок убік і звичним помахом сапи відсікла йому праве вухо. Добрун обома руками вхопився за рану й схилився у правий бік. ївга зайшла з другого боку і так само влучно зрізала йому друге вухо.
— Не житимеш, помреш разом з усіма.






