Ти, «сонце свободи»! Заради чого ти пішов на таку нечувану підлість до своїх товаришів по зброї? Чи не заради оцих дрібних блискучих горошин, з яких твій попередник намірявся глумитися? Я часто думав: навіщо кремлівським правителям золото? В Совєтському Союзі йому нема застосування. Золотих грошей нема. Золотих прикрас не виробляють, не закуповують товарів з інших країн за золото. Навіщо воно кремлівським правителям?
Розгадка прийшла згодом. Вона в клятві Сталіна над трупом Леніна. Сталін поклявся мертвому Лєнінові розширювати Совєтський Союз. І він це робить золотом. Без експансії та агресії золото завойовує йому владу в далеких і близьких країнах.
Люди далеких і близьких країн! Киньте золото, взяте з Кремля, назад, за його криваві стіни, бо на тому золоті кров мільйонів невинних людей, бо за кожною золотою горошинкою простягаються сотні людських рук з-під колимської вічної мерзлоти.
Я знаю, що ви мене не послухаєте, бо не таку силу має золото, щоб за його магічним блиском можна було б розгледіти сліди людської крови. Золото нічим не пахне.
Мене не добили на Колимі. Мене врятувала війна. 3—під куль чекістів я потрапив під кулі німецьких солдат. Німецькі кулі виявилися милосерднішими за кулі чекістів.
Ось я їду на вантажній машині поруч своїх учорашних катів. Я буду разом з ними воювати. Ми їдемо мимо копалень і серпантинок. Руки погано заритих трупів моїх товаришів по долі висовуються з-під землі й ніби просять мене, щоб я не забув про них.
У рукавах мого бушлата я везу кільканадцять грамів золота. Як тільки я ступив на берег Охотського моря, я висипав своє золото у воду. Хай хоч ця маленька частка золотої отрути не глумиться з людей.
Я вас не забув, чорні сухі руки, що всіяли мерзлу землю Колими. Я вас не забув, заморожені трупи, складені штабелями у довгі скирти на колимських сопках. Я вас не забув, роботяги і доходяги, що залишилися у подвійній і потрійній тюрмі. Я не маю золота. З тих кількох центнерів, що я добув на Колимі, я собі не взяв ні грама. Якби я мав золото, я побудував би вам, нещасним, пам’ятники в усіх країнах світу, де нема комунізму
Ні, золото таки потрібне людям. Але людям! Воно не має потрапляти в руки, яким належиться тримати сміття.
Сарабуз (Крим), 1946
Ми в парашутно-десантній бригаді під Хабаровськом. Нас, колимчан, тут цілий батальйон.
Як тільки ми переплили Охотське море та Амур, потрапили до Хабаровська, відразу з нас почали відбирати найміцніших і найздоровіших до цієї бригади. Ми дуже відрізняємося від інших солдат. Солдати, мобілізовані з тутешніх районів, — це майже діти. Ми старші й міцніші, загартовані своєю лютою долею. Ми вже підгодовувалися на кращих армійських харчах і виглядаємо мужньо. Серед нас є і наші вчорашні кати, але ми їх не всіх ще знаємо.






