— Але ж і смоктати корову він не може, — міркував я собі. — Корови ж пасемо на те, щоб вони принесли увечері людям молоко, а не на те, щоб те молоко бугай висмоктав.
Я взяв Настину лозину і підійшов до бугая.
— Гей! Гей! — закричав я, піднявши вгору лозину.
Бугай звівся на ноги, повернувся до мене задом і, не поспішаючи, поволі пішов геть від мене. А корова встала й пішла в протилежний бік.
— Видно, цей бугай не страшний, — подумав я собі й пішов на своє місце.
Щойно я вмостився на травичці, коли — глядь — а в другому кінці череди лежить корова і бугай коло неї. Я встав і пішов до нього.
— Бігати й кричати, — думаю, — не можна, бо порозганяю корів. Тоді їх не збереш.
На цей раз я вдарив бугая лозиною, та він не дуже поспішав утікати. Він помаленьку встав і так само помаленьку пішов геть від мене.
Бугай, видно, був хитрий. На цей раз він не відразу приліг до третьої корови, а почав ходити між ними ще й голову нахиляти до землі так, ніби він пасеться. Та як тільки я знову вмостився на травичці, а він відійшов від мене далеченько, я незчувся, як він уже знову лежав і смоктав іншу корову.
І на цей раз я прогнав бугая. Та він знову пішов у інший край череди і знову взявся за свою справу.
— Ну, хай уже одну видоє, — подумав я собі. Хай насмокчеться! Зате інші будуть з молоком, бо вже ноги так наколов, що нема сили за ним бігати.
Та бугай видоїв ту корову і відразу пішов до іншої.
Читать дальше
— Оце робота, — подумав я собі, — це ще гірше, ніж погоничем бути на розводі.
Прогнав я бугая і від цієї корови. Та я не врахував того, що бугаєві зовсім небагато треба часу, щоб видоїти корову.
Доки я до нього доходив зі своєю лозиною, він повністю висмоктував з корови молоко. Я втратив лік — скільки корів видоїв бугай.
Сонце вже хилилося до заходу.
— Буду попаски гнати череду до хутора, — вирішив я.
Череда слухняно підкорилася мені й пішла, куди я її спрямував.
Сонце вже набирало червоної барви і хилилося до небокраю, коли я заганяв череду в хутір.
Дядько Мусій розчинив ворота загону і допоміг мені позаганяти корів. Бугая він вилучив з череди, накинув йому на роги налигача й повів у стайню.
Хотілося впасти й заснути хоч би й на голій землі. На столах уже були миски і ложки біля них, а коло столів парував величезний казан, наповнений свіжозвареною вечерею. Пахуча пара лоскотала ніздрі. Та ще ніхто не вечеряв, дожидали, видно, коли прийдуть усі робітники.
Під конюшнею на купі соломи я побачив трьох хлопчаків, таких самих як я, що сиділи, підібгавши під себе ноги, і про щось розмовляли. Я підійшов до них і собі присів на соломі. Один з них розповідав про те, як він з батьком їздив пароплавом до Херсона.
— Дніпро такий широкий, що краю йому не видно, з небом зливається. Небо голубе і Дніпро голубий.






