ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Як почув те Саладін, то майже цілком упевнився в своєму здогаді; він зрадів і подумав собі: «Аж ось коли Бог погодив мені, що я можу оддячити йому за його гостинність»! Не сказавши йому більше ні слова, він велів розікласти в одній кімнаті усю свою одежу, а тоді повів його туди й спитав:

— Поглянь, Джавуре, чи нема серед сії одежі такої, що була б тобі по знаку?

Мессер Торелло почав розглядатись і незабаром помітив той одяг, що жінка його подарувала Саладінові; хоч він і не думав, що то той самий, проте сказав йому:

— Володарю, такої тут ніби немає; тільки отся одежа, та ще ота схожа на ту, в яку я колись одягнувся був разом із трьома переїжджими купцями, що в мене гостювали.

Тоді Саладін, не мігши далі стриматись, обійняв його ласкаво і сказав:

— Ви — мессер Торелло д'Істрія, а я — один із трьох купців, що то їм дружина ваша подарувала сю одежу. Тепер настав час показати вам свій товар, щоб ви — пам'ятаєте, що я казав вам на прощання? — упевнились цілковито, хто ми такі.

Почувши сеє, мессер Торелло зрадів, та воднораз і засоромився: радів тому, що приймав колись у себе такого гостя, а соромився, бо йому здавалось, що бідно дуже його вшанував. Тоді Саладін сказав:

— Мессере Торелло, сам Бог прислав вас до мене: знайте ж, що тепер не я, а ви тут господар.

Обидва вони несказанно раділи сій зустрічі. Саладін наказав одягти його по-царському і, вивівши його до своїх найславетніших пашів, промовив чимало слів, вихваляюючи його великодушність та гостелюбність; вкінці сказав, щоб кожний, кому дорога його ласка, оддавав сьому чужинцеві таку пошану, як би й власній його особі, — всі однині так і робили при султановім дворі, та найбільше ті вельможі, що гостювали в його домі разом із Саладіном.

Тая несподівана велич і слава, що випала тут мессерові Тореллу, примусила його забути на деякий час про ломбардські справи, тим більше, що він був певен, що його лист дійшов до дядька. Та в той день, коли Саладін обгорнув християнський табір і зайняв у полон майже все військо, серед тих вояків помер і був похований один провансальський лицар, птах дрібного льоту, на ймення Торелло з Діня; тим багато хто з війська, де мессера Торелла в Істрії знали як одважного воїна, почувши, що помер мессер Торелло, подумали, що то був Торелло не з Діня, а з Істрії, а як незабаром усіх узято в полон, то так ніхто до ладу й не дізнався правди; тим деякі італійці повернулись додому з такою вісткою, — були серед них навіть такі балакуни, що бачили, мовляв, на власні очі, як він помер і як його ховали. Дійшли ті чутки до жінки його і до родичів, — боже, що там було суму того і скорботи! Та хіба лише у них — у всіх, хто сього лицаря знав.