ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Мессерові Тореллу теж не легко було з ними розставатись.

— Панове, — сказав він, — я зроблю так, як ви просите, та ось що вам скажу: я не знаю, хто ви такі, і не буду од вас допитуватись понад те, що ви самі з ласки вашої про себе сказали, але все-таки мені не віриться, щоб ви були купцями. Щасти вам боже!

Саладін, попрощавшися вже з іншими супровідниками, сказав мессерові Тореллу:

— Добродію, може статись, що ми ще колись покажемо вам свій товар, і тоді ви остаточно упевнитесь, хто ми такі. З Богом!

Саладін із своїми супутниками поїхав далі, твердо вирішивши, що як тільки живий буде, як не загине на війні, що от-от почнеться, то пришануе мессера Торелла з не меншою пишнотою, ніж той ушанував його; довго ще говорив він про нього з прибічниками своїми, вихваляючи і його самого, і пані його, і всі його дії та вчинки. Об'їхавши ж не без великого труда всі західні країни, він сів із своїми людьми на корабель і вернувся до Олександрії; розвідавши добре, що там і як, він заходився готуватись до оборони.

Мессер Торелло повернувся до Павії і довго ще мізкував, що то за гості в нього були, та і близько до істини не домізкувався. Коли проголошено хрестовий похід і скрізь почало збиратися рушення, мессер Торелло, хоч як жінка просила й плакала, вирішив і собі йти до війська. Налаштував усе, що треба, і, сідаючи на коня, так сказав коханій своїй дружині:

— Бачиш, жінко моя люба, рушаю я в сей похід і задля слави мирської, і заради спасіння душі своєї; звіряю на тебе все добро наше і честь. Добре знаю, куди іду, та не маю певності, чи назад вернуся: чи то ж мало який трапунок може мені притрапитись? Тим прошу я в тебе одної ласки: хоч що зо мною станеться, як не матимеш певної вістки, що я живий, то пожди мене, не виходь за іншого заміж один рік, один місяць і один день, рахуючи з сьогоднішнього, коли я од'їжджаю.

— Мессере Торелло, — одповіла йому жінка крізь сльози, — не знаю, як я буду в такому горі жити, що ти од мене ідеш, та як я переживу се горе, а з вами, боронь боже, щось трапиться, то можете бути, покіль віку вашого, певні, що я, покіль віку мого, буду жінкою мессера Торелла і зроду його пам'яті не зраджу.

— Я цілком певен, жінко, — одказав їй мессер Торелло, — що наскільки те буде залежати од тебе, ти дотримаєш сієї обітниці. Але ти молода, гарна, доброго роду, всім відомі твої хороші прикмети, — тому я не сумніваюсь, що не один шляхтич проситиме твоєї руки у братів твоїх і кревних, як про мене прийде лиха звістка; чи хотітимеш ти, чи ні, а будеш змушена мимоволі їм підкоритися. З сієї-то причини я й прошу тебе, щоб ти ждала мене до призначеного реченця, і аж ніяк не довше.

Читать дальше

— Я зроблю все, що зможу, — сказала жінка, — щоб дотримати свого слова, а як і змусять мене вчинити інакше, то принаймні ваше прохання виконаю неодмінно.