ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Молю Бога, щоб він за сей час не привів ні мене, ні вас до такої крайності.

Сеє сказавши, пані з плачем обняла мессера Торелла і, знявши з свого пальця персня, оддала мужеві, промовивши:

— Як умру я, може, раніше, ніж із вами побачусь, то, дивлячись на сей перстень, згадуйте про мене.

Він узяв того персня, сів на коня і, попрощавшись із усіма, рушив у дорогу. Доїхавши з супутниками своїми до Генуї, він сів тут у галеру, поплив у море і через деякий час прибув до Аккри, де приєднався до всього християнського війська. Та в війську, як на те, почала лютувати пошесть велика і моровиця, і султанові удалося, — чи то вже завдяки розуму своєму, чи щастя таке мав, — зайняти в полон усіх майже недогибків християнських; пішов той ясир по різних городах агарянських у тюрми.

Між тими полонянами був і мессер Торелло; йому припало сидіти в олександрійській тюрмі. Ніхто його там не знав, та він боявся й одкриватись будь-кому; з тої гіркої нужди почав він там птахів мисливих до ловів заправляти, бо в сьому ділі великий був із нього майстер. Скоро слава про нього дійшла й до самого Саладіна; він визволив його з темниці і взяв до себе за сокольника. Мессер Торелло, якого султан узивав не інакше як Джавуром (себто, по-їхньому, християнином), не впізнав Саладіна, так само як і той його, і витав душею в рідній Павії; кілька разів поривався він тікати, та все йому не щастило. Одного разу, коли до Олександрії прибули якісь генуезці, щоб викупити в Саладіна декількох своїх городян, і мали вже вертатись додому, мессер Торелло надумав написати до своєї жінки, що він живий і постарається якнайшвидше прибути до неї, тож нехай його почекає. Так він і зробив, упрохавши одного генуезця, котрого випадком знав, щоб він уручив того листа настоятелеві Золотоверхого Петрівського собору, який доводився йому рідним дядьком. Отак бідував мессер Торелло в неволі, коли се одного разу Саладін заговорив із ним про птахів, і він осміхнувся, по-своєму якось ворухнувши губами; Саладінові запам'ятався той порух, ще коли він був у нього в Павії. От пригадав він собі того гостинного шляхтича й почав пильно придивлятись до свого невільника: здалось йому, що се він і є. Обірвавши розмову про птахів, Саладін спитав його зненацька:

— Скажи, Джавуре, з якого ти західного краю родом?

— Володарю, — одказав йому мессер Торелло, — я ломбардець, сам із міста Павії, чоловік убогий і простого роду.