ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Мессер Торелло оддав частину подарованих йому коштовностей тому чоловікові, що витратився дарма на весілля, а також уділив дещо й настоятелеві та іншим людям і послав до Саладіна кількох посланців, сповіщаючи його про своє щасливе повернення та запевняючи в дружбі своїй і відданості, і багато ще років жив із достойною своєю дружиною, одзначаючись іще більшим, ніж перше було, гостелюбством.

Отак щасливо скінчились злигодні мессера Торелла і його любої господині, отака дісталась їм нагорода за привітність їхню незвичайну та щедроту, завжди готову до послуг. Багато є таких людей, що намагаються показати себе привітними й щедрими, та, хоч і мають чим, роблять се нещиро, заздалегідь розраховуючи мати собі од того якийся зиск; нехай же не дивують ні вони самі, ані хто інший, якщо вони не діждуться за се правдивої нагороди.

На прохання своїх підданців маркіз Салуцький одружується, узявши по своїй уподобі просту селянку. Як вона народила йому двох дітей, він удає, ніби велів погубити їх, а потім, говорячи, що вона йому обридла і він хоче одружитися з іншою, приводить у свій дім дочку, нібито се — молода, а жінку проганяє в самій сорочці. Побачивши, як терпливо вона все те зносить, він вертає її до себе, показує їй уже дорослих дітей і, полюбивши її по-справжньому, шанує сам і всім велить шанувати її яко маркізу

Читать дальше

Коли скінчилась довга королева оповідка, яка, здається, дуже всім припала до вподоби, Діоней промовив сміючися:

— Той, благуватий чоловік, що заклинав уночі мару, щоб зашкодити сторчовому ребру, не дав би й ламаного шеляга за ті похвали, якими ви так щедро осипаєте мессера Торелла!

А потім, знаючи, що, крім нього, нема вже кому оповідати, почав так:

— Добротливі мої пані, якщо я не помиляюсь, сьогоднішній день був цілком присвячений королям та султанам і подібним до них особам; не бажаючи збочити з сього спасенного шляху, я надумав розказати вам про одного маркіза — та не про великодушний його подвиг, лиш про безрозумне шаленство, хоч скінчилося воно й щасливо. Нікому не раджу брати з нього приклад, бо то була велика несправедливість, що та його дурниця на добре вийшла.

Давно те діялося, що в роду маркізів Салуцьких старшим був один молодик на ймення Гвальтьєрі;

[415]

Гвалтьєрі з роду маркізів Салуцьких — Салуццо з 1142 року протягом чотирьох віків була столицею важливого маркізату. Ім'я Гвалтьєро було поширеним серед синьйорів Салуццо гілки Алерамо і згадується в документах 1174-75 років.

не мавши ані жінки, ні дітей, він одно знай робив — птахів ловив та на звіра полював, а про одруження та про дітей і гадки не мав, — за се його інакше як мудрим не назвеш.