ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Але його васалам се не подобалось, і вони не раз просили його одружитись, щоб він не лишився без спадкоємця, а вони без сеньйора; казали, що знайдуть йому молоду з такого хорошого роду, на яку він може покладати певну надію і якою буде цілком задоволений. На те Гвальтьєрі одказав:

— Друзі мої, ви примушуєте мене зробити те, чого я зроду не думав робити, знаючи, як важко знайти собі таку жінку, щоб до натури припала, скільки їх єсть невдалих і як гірко живеться тому чоловікові, що взяв собі дружину не до мислі. От ви кажете, що можете нараяти мені добру жінку, бо певно знаєте, що така й така — чесного батька-матері дитина; то все дурниці. Звідки вам відомо, хто в них батько і які були тайнощі в матері? А хоч би ви все те і справді знали, то чи ж мало є дочок, що не схожі на батьків та матірок? Та вже як ви так дуже хочете опутати мене сими путами, то нехай і так; тільки щоб не було мені на кого нарікати, як оженюся невдало, то виберу собі жінку сам, та глядіть мені, коли не будете шанувати яко володарку свою ту, що я візьму, то щоб не довелось вам пожалкувати, що змусили мене одружитись проти моєї волі.

Його підлеглі одповіли, що на все будуть згодні, аби тільки він оженився. Гвальтьєрі давно вже був накинув оком на одну вродливу й скромну дівчину-селянку, що мешкала на підзамчі, і здалося йому, що з нею він міг би жити щасливо; тож, не шукаючи собі пари деінде, надумав посватати її. От покликав він перед себе батька її, убогого чоловіка, та й погодився з ним, що візьме його дочку, а тоді поскликав своїх васалів з усього краю і так їм сказав:

— Друзі мої, ви бажали єсте і бажаєте, щоб я оженився; ну що ж, я так і зроблю вам на догоду, хоч самому не дуже й хочеться. Нагадаю вам, що ви колись обіцяли дати мені волю на вибір і шанувати яко вашу володарку ту, кого я візьму, хто б вона не була; нині настав час і вам, і мені дотримати своєї обіцянки. Я знайшов дівчину собі під мислі, вона живе звідціля недалеко; я вирішив з нею одружитись і ввести через кілька день до свого дому. Подбайте ж про те, щоб справити весілля якнайкраще, так, щоб і ви, і я були задоволені з того, що всі ми чесно справдили своє слово.

Статечні люди зраділи тому й сказали, що гаразд, — кого б він не взяв собі за жінку, вони будуть її поважати й шанувати яко свою володарку. Тоді почали всі лаштуватись до весілля, щоб було воно пишне да розкішне, так само робив і Гвальтьєрі. Він велів спорядити велику, пребагату учту і запросити на неї силу-силенну друзів, кревних і значних та й простіших людей з околиці; тоді наказав понашивати чимало гарних і дорогих убрань, примірявши до одної служебки своєї, яка, як йому здавалось, була такої самої постаті, як і та дівчина; крім того, наготував усе, що треба для молодої — персні, пояси, коштовно оздоблений вінець тощо.