Коли настав день, призначений для весілля, Гвальтьєрі сів перед дев'ятою годиною на коня, а з ним і запрошені весільні гості і, давши в замку належний розпорядок, сказав:
— Панове, час їхати по молоду.
Рушивши в дорогу, він скоро прибув із супутниками своїми в підзамчанську слободу; під'їхавши до хати того бідняка, він зустрів його дочку, що поспішала од криниці з водою, щоб устигнути потім подивитись разом з іншими селянками, як їхатиме маркізова наречена. Побачивши дівчину, Гвальтьєрі окликнув її на ім'я (звали її Грізельда) і спитав, де батько, на що вона засоромлено одповіла:
Читать дальше
— Удома, ясний пане.
Тоді Гвальтьєрі зліз із коня і, велівши всім почекати його тут, зайшов у бідну хатчину до батька її старого на ймення Джаннуколо і сказав йому:
— Я прийшов сватати Грізельду, та наперед хочу при тобі спитати в неї дещо.
Та й спитав її, чи буде вона, як він її за себе візьме, завжди йому годити, чи буде терпіти, як він щось таке скаже чи зробить, чи буде його у всьому слухатись і ще багато такого; на все те вона одказала, що буде. Тоді Гвальтьєрі взяв її за руку, вивів із хати, казав їй роздягтись догола при всіх гостях, що з ним були, і, велівши принести пишні вбори, що справив для того, наказав зодягти її мерщій і взути, а на волосся її розпущене вінець дорогий положити.
— Панове, — сказав він гостям, що зачудовано на все те дивились, — ось та, що я думаю взяти собі за дружину, як вона того хоче.
Тоді звернувся до вкрай збентеженої і засоромленої дівчини:
— Грізельдо, — питає, — чи хочеш, щоб я був тобі мужем?
— Так, ясний пане, — одповіла дівчина.
— А я хочу, щоб ти була мені дружиною, — сказав Гвальтьєрі та й заручився з нею отак привселюдно.
Тоді посадив Грізельду на доброго румака і повіз її з пишним почтом до свого замку. Там уже був наготований розкішний бенкет, і весілля було таке врочисте, ніби він одружився з дочкою французького короля.
Молода, здавалось, перемінила разом з одежею і звичаї свої, і всю душу. Вона була, як ми вже сказали, вродлива з лиця і хороша станом, а тепер до тої краси приєдналась іще люб'язність, привітність і благородні манери, начеб вона була не простою сільською дівчиною, що вівці пасла, а зроду шляхтянкою; всі, хто знав її раніше, дивом дивували такій переміні. До того ж вона була вельми слухняною і догідливою дружиною, і маркіз уважав себе за найщасливішого мужа на світі, а до підданців маркізових ставилась вона так мило й чемно, що всі любили й поважали її з щирого серця та молили Бога, щоб послав їй у всьому щастя й долю. То було говорили люди, що необачно вчинив Гвальтьєрі, взявши собі таку жінку, а тепер визнали його за розважливого й мудрого чоловіка, бо ніхто інший, крім нього, не міг би ніколи розпізнати тої великої чесноти під убогою і грубою селянською одежею.






