Одно слово, пройшло небагато часу і про Грізельдину добрість і честивість почали говорити не лише в її маркізстві, а й по сусідніх землях, а ті, що казали, ніби маркіз помилився у виборі дружини, мусили замовкнути.
Доживши деякий час із маркізом, Грізельда зайшла в тяж і спородила в належну пору дочку на превелику втіху мужеві. Та раптом маркіза пройняла дивовижна думка: намислив він випробувати жінчину довготерпеливість нескінченними образами і зневагами. З удаваним гнівом почав він їй говорити, що люди його незадоволені тим, що вона простого роду, особливо тепер, коли діти пішли, а найдужче, мовляв, на те ремствують і нарікають, що вона йому не сина, а дочку вродила. Почувши сії речі, жінка не змінилась анітрохи в лиці і не виявила найменшого незадоволення.
— Пане мій, — сказала вона, — чини зі мною так, як тобі здасться кращим для честі твоєї і спокою; я буду всім задоволена, бо знаю, що я їх не варта і не гідна тої шани, до якої ти підніс мене своєю лицарськістю.
Ся відповідь дуже сподобалась маркізові, бо він побачив, що вона анітрохи не запишнилась тою честію, що оддавав їй він чи його васали. Проте через деякий час він ізнову натякнув їй, що його підданці не можуть стерпіти, що вона породила дівчину, а потім прислав до неї одного слугу, навчивши його, що має робити й казати; той промовив до Грізельди з засмученим видом:
— Мадонно, як я не хочу марно пропасти, то мушу виконати наказ мого пана. — Він велів мені взяти вашу дочку і…
Та й не сказав більше ні слова. Грізельда, почувши сії слова і побачивши, який засмучений той слуга, пригадала, що казав їй раніше Гвальтьєрі, і вирішила, що він велів згладити дівчинку з світу; взяла її швиденько з коляски, поцілувала й перехрестила і, згнітивши жаль на серці, з спокійним лицем передала дитину слузі.
— На, — каже, — зроби все так, як велів тобі твій пан і мій, лиш прошу тебе, не давай її на поталу хижому звіру і птаству, як не було од нього такого наказу.
Слуга взяв дівчинку й переказав маркізові все, що говорила жінка, а він, дивуючись її твердості, послав його з дитиною в Болонью до одної своєї родички, просячи її, щоб вона, не одкриваючи нікому, чия се дочка, виховала дбайливо дитину і навчила її доброго звичаю.
Через який там час Грізельда знову завагітніла і повила вже сина; Гвальтьєрі невимовно тому зрадів, але, не задовольнившись тими муками, що він уже завдав жінці, вирішив нового їй жалю наробити.






