Тим-то, якщо ви схвалюєте мою раду, я збережу даний мені королівський вінець аж до нашого звідси одходу, себто до завтрього; коли ж ви розсудите інакше, то я вже маю на оці, кого мені ним на наступний день увінчати.
Молоді дами й кавалери довго про ту річ між собою розмовляли, та вкінці всі визнали, що королева рада добра й пожиточна, і вирішили спільно зробити так, як він казав. Тоді король покликав каштеляна, дав йому розпорядок, що робити на завтра, і, розпустивши товариство до години вечері, устав. Повставали і всі дами та кавалери і, як заведено, почали розважатись, чим хто хотів. Як же настала година вечері, всі попоїли всмак, а тоді заходилися грати, співати й танцювати; Лауретта завела коло, а король велів Ф'ямметті заспівати канцону; вона почала своїм приємним голосом:
Якби любов без ревнощів бувала,
То жодна жінка в світі
Щасливістю мені б не дорівняла.
Коли красу, і силу,
І юність ми цінуєм в кавалері,
І ніжність, і ласкавість,
І душу горду й смілу,
І розум, і дотепність, і манери,
Й веселощі, і жвавість —
То можу я сказати всім на зависть:
Сі цноти розмаїті
В тому злились, кого я покохала.
Але як подивлюся,
То всі жінки такі ж, як я, розумні
І теж того шукають;
І я уже боюся,
І душу точить вічний страх і сумнів,
Що всі його бажають,
На скарб мій любий очі поривають…
Нема такої миті,
Щоб я із того горя не зітхала.
Якби я мала певність,
Що він так само вірний, як і гарний,
То зроду б мою душу
Так не терзала ревність…
Та бачу я, що острах мій не марний,
І я його не зрушу:
Щодень, щомить я стерегтися мушу,
Щоб милого у сіті
Суперниця лукава не впіймала.
Я всіх прошу — на бога,
Хороші ви мої жінки й дівчата,
О, будьте милостиві,
Не надьтеся на нього,
Не важтеся його перелюбляти,
Спокусниці звабливі,
Бо буду я страшна в своєму гніві;
За любощі розбиті
Гірким плачем поплатиться зухвала!
Читать дальше
Як Ф'ямметта доспівала свою канцону, Діоней, що сидів поруч неї, промовив сміючися:
— Ви вчинили б нам велику ласку, якби всім ознаймили, хто ваш коханий, а то, може, котра не знатиме і не хотячи одніме в вас той скарб, а ви ж за те такий гнів покладаєте!
Після сього співано ще багато всяких пісень, та як ізвернуло вже на північ, король велів усім іти спочивати. На другий день ізранку всі повставали і, як каштелян одіслав наперед усі їхні речі, рушили під проводом обачного короля до Флоренції. Троє кавалерів, привівши сімох дам до Новопречистенської церкви, звідки вони з ними вийшли, попрощалися і пішли шукати собі нових розваг, а дами, як настав слушний час, розійшлися по своїх домівках.






