ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

«

…став миль за двадцять…

» — генуезька миля дорівнювала приблизно 2500 метрам і використовувалась як міра довжини майже в усій північно-західній Італії.

Сеньйор Енкарарх — точніше Ен Карарх — типово каталонське ім'я, частка Ен відповідає італійському Дон. У XIII–XIV ст. каталонські купці часто об'єднувались з генуезькими проти венеціанських.

Альба — сучасне італійське місто Альбісола, у Савойській провінції.

Акрі — місто у Сирії (зараз в Ізраїлі), укріплення і порт, останній бастіон хрестоносців. Впало 14 серпня 1291 року, викликавши апокаліпсичну депресію у християнському світі.

Мессер Річчардо ді Кіндзіка — вигаданий автором персонаж, однак у Пізі є історичний район Кіндзіка.

Мессер Лотто Гваланді — аристократична родина Гваланді була одною з найіменитіших і найвпливовіших у Пізі.

«

…почав навчати дружину календарю, що найкраще згодився б школярам і був укладений не інакше, як у Равенні

» — У Равенні було стільки церков, скільки днів у році. Школярі часто заглядали до календаря, щоб відшукати якесь свято.

Монте-Неро — місцевість на південь від Ліворно.

Паганіно да Маре — представник знатної генуезької родини да Маре чи де Марі. В часи Боккаччо члени навіть найіменитіших родин вдавались до корсарства через безкінечні міжусобиці.

Монако — оплот тогочасного піратства, що мав дружні зв'язки з Анжуйським двором.

«

…до чудового розкішного палацу, що стояв на пригорку…

» — Вілла Скифанойя, або Тре Візі, або Вілла Пальм'єрі, на пагорбі Камерата під Флоренцією. Однак, усі три — значно віддаленіші від Поджо Герарді, ніж це зазначає Боккаччо («не пройшла вона й двох тисяч ступенів»).

Мазетто з Лампореккіо — Лампореккіо — містечко поруч з Пістоєю. Мазетто — змінене від Томазо.

«

У наших краях був, та ще й тепер є, дівочий монастир…

» — реального прототипу цього закладу так і не було знайдено.

Нуто — скорочене від Бенвенуто.

Агілульф — король лангобардів, правив з 592 по 615 рік. Зійшов на трон завдяки одруженню з Теодоліндою, принцесою баварською, вдовою короля Автаріха.

Лангобарди («довго-бороді») — германське плем'я, що жило на Ельбі, а в VI ст. оселилось у Північній Італії. Від них походить назва області Ломбардія.

«

…пішла до того святого отця; сіла в церкві коло ніг його…

» — сповідалень на той час у церкві ще не існувало, як елемент інтер'єру вони з'являються лише в XVI столітті.

«

…сорок парастасів святого Григорія…

» — традиційно їх тридцять, як їх справив колись святий Григорій за спасіння душі ченця Юста.

Читать дальше

Дон — титул, що ставився перед іменами духовних осіб, а інколи і аристократів.

Пуччо ді Ріньєрі — городянин, із родини Каріні, що проживав у районі Флоренції Сан-Бранкаціо, або Сан-Панкраціо, названому так за ім'ям францисканського монастиря, що там містився.