ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Андреуччо з Перуджії — документально засвідчена особа, був кур'єром Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти — коханої Боккаччо.

«

…дівчина-сицилійка, молода та хороша…

» — у Неаполі XIV ст. мешкало досить багато сицилійських куртизанок.

Читать дальше

Вулиця Скверний Кут — по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині Неаполя, де містились торгівельні склади і притони. Недалеко від нього був банк, в якому працював молодий Боккаччо.

Джірдженті — місто в Сицилії, сучасна назва якого — Агрідженто.

Гвельфи — прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у 1282 році після Сіцилійської вечерні.

Король Карл — Карл II Анжуйський, неаполітанський король, противник Фрідеріка II. Помер у 1309 році.

Король Фрідерік — Фрідерік II Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337 рік.

Мадонна Фйордаліза — саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі «флористичні» мотиви імен (fiordaliso — по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу — сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи — Біла Квітка).

Каталонська вулиця — вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час панування Карла II там і справді мешкало багато каталонців.

Скарабоне Буттафуоко — мається на увазі реальна особа, сицилієць, прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone — таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв.

Філіппо Мінутоло — архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року.

Орнати — парадний одяг церковного служителя.

Синьйорія — міська управа.

«

…повернувшися поспішно до Перуджії із перснем…

» — новий «здобуток» не просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений у перстень, у середні віки був ще й символом щастя.

Луніджана — область біля гирла р. Магри, між Тосканою та Лігурією, де розташовувались замки родини Маласпіна.

Манфред (1231–1266) — позашлюбний син імператора Фрідеріка II, з 1258 — король Сицилії.

Арігетто Капече — Капече — одна з визначних родин Неаполя, багато членів якої були друзями і прибічниками Манфреда. Однак, документального свідчення про Арігетто Капече немає.

Берітола Караччола — Караччола — прізвище належить шляхетній неаполітанській родині; ім'я Берітола — досить розповсюджене в ті часи серед неаполітанської аристократії.

«

…король Карло убив Марфреда, перемігши його при Беневенто…

» — відбулось це 25 лютого 1266 року.

«

…і нарекла його Скаччато…

» — не рідко в середні віки дітей називали іменами, що нагадували про обставини їх народження.

Понцо (сучасна назва — Понца) — острів у Тірренському морі (Гаетанська затока).

«

…Куррадо з роду маркізів Малеспіні разом із дружиною своєю…

» — Коррадо II ді Віллафранка. Дружину його звали Орієтта.