ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Інші відомі війни — 1228, 1235, 1254, 1268 років; але ворожнеча між цими тосканськими містами точилась майже постійно.

Рейментар — воєначальник, командир.

Рустіко — ім'я, яке часто давали монахам та схимникам.

Капса (або Гафса) — місто у Тунісі.

Фіваїдська пустиня — місце, облюбоване схимниками у Єгипті.

«

Діоней і Ф'яметта виспівували собі про лицаря Гвільєма та мадам де Вержі…

» — Лицар Гвільєм — славетний провансальский трубадур XIII ст., що кохався з дружиною свого сеньйора, графа Руссільйонського, який убив його і примусив невірну дружину з'їсти серце її коханого. Мадам де Вержі — героїня французького рицарського роману; пізніше її ім'я було пов'язане з історією відомого французького трувера де Кусі, що нібито заповідав, гинучи в хрестовому поході, послати своє набальзамоване серце коханій, чоловік якої примусив її те серце з'їсти. Мотив «з'їденого серця» був дуже поширений у середньовічній куртуазній літературі.

Читать дальше

Філіппо Бальдуччі — Бальдуччі — відома міщанська родина у Флоренції, члени якої працювали у банку Барді, де свого часу був зайнятий і Боккаччо.

Гора Азінайська — гора поруч з Флоренцією, більше відома під назвою Сенаріо. Тут у печерах раніше жили схимники.

Гвідо Кавальканті (1259–1300) — італійський поет і філософ, друг Данте.

Чіно із Пістойї (1270–1336) — юрист і ліричний поет, був знайомий з Данте.

Танкред, князь Салернський — вигаданий персонаж, навіяний спогадами про норманський період Салерно, так само, як і Гвіскардо. Але подібні імена зустрічались серед князів Салерно і володарів Капуї.

«

…без вагання з'єднаю при твоїй помочі мою душу з тією, що ти їй, серце, так вірно служило!

» — згідно з середньовічними уявленнями, душа людини містилася в крові, а отже і у серці.

Імола — містечко трохи південніше від Болоньї.

Берто делла Масса — брехливий і розпусний чоловік, чиє ім'я стало уособленням лицемірства.

«

…махнув із горя в Венецію, те утечище всякого непотребу…

» — уїдливість Боккаччо до Венеції та венеціанців пояснюється історичним суперництвом між Флоренцією і Венецією, підсиленим тим, що флорентійці підтримували добрі стосунки з заклятим ворогом Венеції — Генуєю.

«

…постригся в ченці-мінорити, нарікшися отцем Альбертом.

» — ймовірніше усього він служив у найбільш відомому францисканському монастирі Венеції де Фрарі.

Франціск Ассізький (1182–1226) — проповідник і поет, засновник чернечого ордену францисканців.

Монна Лізетта з роду Квірінів — рід Квіріно був одним з найдавніших у Венеції.

Міст Ріальто — на одному з найважливіших островів Венеції, ім'я якого він носить. Дім Лізетти містився саме навпроти нього, там де зараз знаходиться рибний ринок.

Нінетта, Мадлена, Бертелла, Фолько і Угетто — ці імена покликані відтворити провансальський колорит оповідки.