ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Диктатор Сергій Постоловський Влада не дається до всіх рук одразу. Вона як жінка, що може належати одному чоловікові. Павло Загребельний Грішнику нема спокутування. Найбільше – прощення жертви. Але часто, навіть отримавши прощення, він не може жити. Жауме Кабре У нього було життя, аби його прожити, битва, щоби боротися, і мета, заради якої не шкода померти. Роберт Харріс © С. Р. Постоловський, 2020 © М. С. Мендор, художнє оформлення, 2020 Герої та події даної книги є художньою вигадкою. Можливий збіг з реальними людьми – випадковість. Проте певні факти хронології і подій взяті із сучасної історії. Все інше – спроба автора побудувати альтернативний сценарій майбутнього. Перед Богом та історією – Вони так і стоять переді мною, синку. Усі мої хлопці і ті наші дівчатка. Мої друзі. І що би хто сьогодні не базікав про них, не вір нікому! Все то брехня, данина вашій клятій моді, заздрість невдах. Правда ніколи не буває зручною. Вона завжди болюча і неприємна. Правда гидка і дратівлива. І так вже сталося, що на цьому світі залишилась тільки одна людина, яка знає ту правду. Це я, Миколо. Твій рідний дід. Ми знаходимося у його світлій та просторій вітальні, від якої віє чимось далеким, таємничим, несказаним у свій, назавжди втрачений час. І посеред того всього сидить він – чоловік, чия кров тече в моїх жилах. Дід завжди любив масштаб, справжню красу вчинків та простору, який його оточує, справедливих та безстрашних людей, до яких належав і сам, розкішних панянок, які щоразу розбивали його чуйне, а іноді жорстоке серце, висмоктуючи з нього долари, євро та українські гривні, які він жменями жбурляв їм під ноги. Його любили бандити, відверті злодії, цигани, бармени, офіціанти та київські таксисти. Його світлий розум цінували професори й академіки, депутати і міністри в той час, як

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

І тому українська перемога спиралися на тезу про те, що Україна назавжди відірвалася від злої імперії і повернулася до європейської домівки. Але Європа не квапилася приймати Україну. Та й деякі українці були прихильниками Росії, сумуючи за спільним радянським минулим, за цінами й зарплатами, які були за минулої влади, за миром і Кримом, який, як вважали такі громадяни, не Росія забрала, а саме українська хунта віддала. Дивні люди, вони хотіли жити у дружбі з Москвою, яка нищила їхній народ, але ось саме цей народ мав платити таким громадянам пенсії.

Як би там не було, а перемога взялася демонструвати реформи. Іноземці в уряді, поліція замість міліції, парламентарі без освіти, а виключно з незначним революційним досвідом та вмінням добряче врізати по опозиційно-корумповано-сепаратистській пиці ногою чи рукою, прозорі системи державних закупівель, нові антикорупційні органи і, звісно ж, найкращі канони західної демократії та боротьба з корупцією, яка врешті-решт розбивалася об бездушну систему суддів та судів, законодавства, відсутність політичної волі і небажання щось радикально змінювати.

І ось, коли на вулиці міст та сіл України прийшов 2017 рік, була здобута вагома перемога, яку влада однозначно записала до свого активу і нагадувала про це своїм громадянам.

Безвіз.

Коротке і дивне слово, яке того літа уособлювало перемогу України, адже то був перший реальний квиток нашої неньки до Європи. Захід зробив свій крок у відповідь на тисячі загиблих, на сотні тисяч біженців, переселенців, котрих гнав геть з їхнього дому жорстокий вітер несправедливої війни. Нам кинули м’яч, спостерігаючи, як ми використаємо той довгоочікуваний пас європейців, яким у більшості своїй було байдуже до України, бо кожен з них зменшував свій світ до розмірів власної країни, міста, села, вулиці, сім’ї. Але, незважаючи на це, що би не казали росіяни про Європу та Україну, які б нові доводи не вигадувала їхня пропаганда, що би не поширювали сотні й тисячі проплачених «тролів», які з початком україно-російської війни стали невід’ємною і досить важливою частиною інформаційної машини Кремля, але безвізовий режим був безперечною перевагою закордонного паспорту громадянина України над своїм колегою з Росії. Європа ставала ближчою, і українці не забарилися цим скористатися.

Грав свою роль безвіз і для мешканців Криму та окупованих територій Донбасу. Отримати біометричний закордонний паспорт України кортіло багатьом тим, хто свідомо або примусово змінив громадянство на російське, або ж обзавівся папірцями псевдореспублік.