ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

«Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Астра Александр Михед «Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Олександр Михед АСТРА [психотрилер] Чи знаєш ти, що таке справжній катарсис? Якщо ти тримаєш цю книгу в руках, то вже знаєш, що я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв. Але чи готовий ти пройти цей шлях до кінця? І дізнатися, що таке справжній катарсис? Це наша з тобою історія. Частина I. Per Aspera 25 Ця історія почалася за тисячі кілометрів і сотні днів від цього місця, від сьогодні. Все почалося з тієї вечірки Галі Макогон, моєї однокурсниці. Того разу святкували її переїзд у нові апартаменти на Печерську. Лютневий мороз паралізував тіло. Сніг засипав вибоїни столичних кривих доріг. Примарні фігури городян вигулькували у сніжній віхолі. Де-не-де проглядалися фігурки дітей у дутих куртяках, що нагадували маленькі опудала з розставленими навсібіч руками. В

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Сподіваюсь, у Києві все буде спокійно, смерті оминуть нас, їм дістане мудрості вберегти людей.

Банальна фраза про все життя, що пролітає перед очима останньої миті, перетворюється, направду, на потік флешбеків і спогадів, що їх я проживаю протягом дня, працюючи над рукописом. Деталі, обставини, обличчя рідних, скандали з Ірою. Почуття до неї. Пошук істини.

***

Вхідний дзвінок скайпу. У Києві шоста ранку. Все йде не за планом. Приймаю дзвінок.

Її лице.

Гнів.

Ненависть.

І сльози.

— Ти виродок!!! Як ти міг?! Гори в пеклі, виблядку!!!

Іра хоче розбити екран із моїм зображенням, видряпати очі, пошматувати обличчя.

— Звідки ти взявся!!! Що ти з ним зробив, суко?!

— Іро, послухай, заспокойся. Сонце, що трапилося? Чому ти так зі мною говориш?

— Сукааа! Ти мене ще питаєш, що трапилося? Я все знаю.

— Іро, про що ти? Кохана, поясни мені.

Чую голос Юрася, який сидить з нею поруч, але не в кадрі:

— Давай, зай, поясни йому.

Вона дивиться просто у вічі, як це бувало десятки разів, коли ми кохалися. Але в цьому погляді немає ані краплі любові. Там темрява.

— Батько все мені розповів. Він прислав відео і сказав, що ти хочеш його вбити. Що ти погрожував йому.

— Стоп-стоп-стоп. Який батько? — запитую. Але вже знаю відповідь. Доля б’є мене навідмаш.

— Відкрий очі! Юхим Євгенович — мій батько. Не вдавай, що ти нічого не знав! Ти й зі мною був тільки заради того, щоби йому сподобатись. Він сказав, що ти будеш виправдовуватись і все заперечувати. Що будеш розказувати фантастичні історії, але щоби я не вірила жодному твоєму слову. У тебе там зовсім дах поїхав?! Він хотів показати тебе спеціалістам і розібратися, що робиться у твоїй придурошній голові, — у неї починається істерика. — Скажи! Скажи! Що ти зробив із ним?! СКАЖИ!!!

— Т-ш-ш-ш, — намагається заспокоїти її Юрась, — тобі не можна нервувати, припини.

Моя сестра. Мій батько. Моє кохання. Моє життя. Мій друг. Доля забирає у мене все. Моїми ж руками. Я проклятий. Своїми руками я знищую свій світ.

— Скажи, що ти зробив із ним? Виродок! Скажиии! Чого мовчиш, виродку? Зміг зробити це, май мужність сказати про це мені.

Не можу дібрати слів. З чого почати? Як їй все це пояснити?

— Ти зовсім двинувся там, — вона заливається сльозами. — Знай, ніхто не повірить жодному твоєму слову виправдання. Ти не втечеш від правосуддя. За кілька годин поліція буде там. Живим ти не вийдеш звідти.

Юрась з’являється в кадрі. Ніжно обіймає Іру. Її тіло судомить риданнями.

— Ненавиджу тебе. Ненавиджу вже давно. Егоїстичний виродок. І я щаслива, що вагітна від нього. Від Юрася. І в мені не буде й дрібки твого гнилого паскудного сімені. Здохни, тварюко!!!

Вона вимикає зв’язок.

Я сиджу перед монітором. Вдивляюсь у своє відображення.

Я повинен зібрати себе знову. Створити себе з нічого, з попелу, зі сміття, що залишилося від мене.