Сподіваюсь, у Києві все буде спокійно, смерті оминуть нас, їм дістане мудрості вберегти людей.
Банальна фраза про все життя, що пролітає перед очима останньої миті, перетворюється, направду, на потік флешбеків і спогадів, що їх я проживаю протягом дня, працюючи над рукописом. Деталі, обставини, обличчя рідних, скандали з Ірою. Почуття до неї. Пошук істини.
***
Вхідний дзвінок скайпу. У Києві шоста ранку. Все йде не за планом. Приймаю дзвінок.
Її лице.
Гнів.
Ненависть.
І сльози.
— Ти виродок!!! Як ти міг?! Гори в пеклі, виблядку!!!
Іра хоче розбити екран із моїм зображенням, видряпати очі, пошматувати обличчя.
— Звідки ти взявся!!! Що ти з ним зробив, суко?!
— Іро, послухай, заспокойся. Сонце, що трапилося? Чому ти так зі мною говориш?
— Сукааа! Ти мене ще питаєш, що трапилося? Я все знаю.
— Іро, про що ти? Кохана, поясни мені.
Чую голос Юрася, який сидить з нею поруч, але не в кадрі:
— Давай, зай, поясни йому.
Вона дивиться просто у вічі, як це бувало десятки разів, коли ми кохалися. Але в цьому погляді немає ані краплі любові. Там темрява.
— Батько все мені розповів. Він прислав відео і сказав, що ти хочеш його вбити. Що ти погрожував йому.
— Стоп-стоп-стоп. Який батько? — запитую. Але вже знаю відповідь. Доля б’є мене навідмаш.
— Відкрий очі! Юхим Євгенович — мій батько. Не вдавай, що ти нічого не знав! Ти й зі мною був тільки заради того, щоби йому сподобатись. Він сказав, що ти будеш виправдовуватись і все заперечувати. Що будеш розказувати фантастичні історії, але щоби я не вірила жодному твоєму слову. У тебе там зовсім дах поїхав?! Він хотів показати тебе спеціалістам і розібратися, що робиться у твоїй придурошній голові, — у неї починається істерика. — Скажи! Скажи! Що ти зробив із ним?! СКАЖИ!!!
— Т-ш-ш-ш, — намагається заспокоїти її Юрась, — тобі не можна нервувати, припини.
Моя сестра. Мій батько. Моє кохання. Моє життя. Мій друг. Доля забирає у мене все. Моїми ж руками. Я проклятий. Своїми руками я знищую свій світ.
— Скажи, що ти зробив із ним? Виродок! Скажиии! Чого мовчиш, виродку? Зміг зробити це, май мужність сказати про це мені.
Не можу дібрати слів. З чого почати? Як їй все це пояснити?
— Ти зовсім двинувся там, — вона заливається сльозами. — Знай, ніхто не повірить жодному твоєму слову виправдання. Ти не втечеш від правосуддя. За кілька годин поліція буде там. Живим ти не вийдеш звідти.
Юрась з’являється в кадрі. Ніжно обіймає Іру. Її тіло судомить риданнями.
— Ненавиджу тебе. Ненавиджу вже давно. Егоїстичний виродок. І я щаслива, що вагітна від нього. Від Юрася. І в мені не буде й дрібки твого гнилого паскудного сімені. Здохни, тварюко!!!
Вона вимикає зв’язок.
Я сиджу перед монітором. Вдивляюсь у своє відображення.
Я повинен зібрати себе знову. Створити себе з нічого, з попелу, зі сміття, що залишилося від мене.






