ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

«Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Астра Александр Михед «Астра» — це захоплива історія життя Віктора Варецького, розказана ним самим. Історія пошуку відповідей на запитання, які краще не ставити. Пошук правди, на шляху до якої губиш усіх, кого любив. І розумієш: усе вигадка, все ілюзія. Мандрівка дорогою, що веде в серце темряви, в основу світобудови. Олександр Михед АСТРА [психотрилер] Чи знаєш ти, що таке справжній катарсис? Якщо ти тримаєш цю книгу в руках, то вже знаєш, що я вбив їх усіх. Знищив святі мощі Великих мерців. Увігнав кілок у їхні розкладені, червиві серця. Так, я той скажений українець-маніяк, який те все накоїв. Але чи готовий ти пройти цей шлях до кінця? І дізнатися, що таке справжній катарсис? Це наша з тобою історія. Частина I. Per Aspera 25 Ця історія почалася за тисячі кілометрів і сотні днів від цього місця, від сьогодні. Все почалося з тієї вечірки Галі Макогон, моєї однокурсниці. Того разу святкували її переїзд у нові апартаменти на Печерську. Лютневий мороз паралізував тіло. Сніг засипав вибоїни столичних кривих доріг. Примарні фігури городян вигулькували у сніжній віхолі. Де-не-де проглядалися фігурки дітей у дутих куртяках, що нагадували маленькі опудала з розставленими навсібіч руками. В

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Стою в самому центрі зірки, викладеної з сотень решток Великих мертвих.

Некрополь світової історії.

Братська могила упирів і живих мерців.

Скидаю з підставки на металічну підлогу найближчий до мене скляний саркофаг. Скло розбивається, стопа якогось генія лежить на платформі. Точним ударом ноги відправляю уламок великої культури у пащу темряви.

Саркофаги падають один за одним. На підлозі скло, друзки і сотні тіл. Уламки тіл, з яких безумний Віктор Франкенштейн зшив би десятки огидних тіл із прогнилими серцями.

Я не читаю табличок, що підказують, кому належить ця долоня чи ось те вухо. Я нищу канон. Я згодовую Творцям їхні найкращі творіння. І хто винен, що все мистецтво — лише прекрасна похибка рабовласницької системи і харчового ланцюга.

З кожною розбитою скляною домовиною я наближаюся до свободи.

Я керую історією, знищую її.

Я контролюю свою долю.

Кожна смерть безсмертного — крок до нової реальності, де не буде рабів і господарів, де не буде брехні та ілюзій. Розбиваючи скло, в якому сплять вічним сном ті, хто поїдають нас, я хочу пробудити сплячу красуню людства.

Голодна темрява підступає ближче. Вище й вище. Хаос смакує плоть, вгризається в кістки. Хижак хоче свіжої крові.

Темрява поглинає. Темрява смакує.

І хоче ще.

Останній саркофаг розлітається на друзки. Червиве серце того, хто підписав контракт на безсмертя в обмін на дурман і брехню для мільйонів своїх нащадків, летить у пащеку темряви.

Хапаюсь за сходинку драбини.

Ідоли повалено, темрява піднімається, поглинаючи платформу, як вода, що по краплині затоплює корабель, у якому знайшла пробоїну.

Перебираю перечки драбини, стримуюся, щоб не озирнутись.

Як озирнешся, то помреш.

Нога знову зісковзує, злітаю на кілька перечок вниз, хапаюся в останню мить. Піднімаюся, сил чимраз менше.

Відчуваю — вихід уже близько. Чую якийсь потужний голос, що гримить десь на поверхні. Голос долі, що причаїлася, щоби підняти свій смертельний ніж.

Останнім поштовхом пробиваюся на поверхню. Зачиняю двері в підземелля. Ховаю істину назавжди.

Серце темряви — темряві.

Чую голос Юхима Євгеновича. Десятки його голосів. Вони говорять до мене.

1

Ще не розрізняю слів, десятки голосів гримлять античним хором. Сонце зайшло. Непроникна темрява поглинула будівлю. В кожному залі на стінах — телевізійні плазми. І всі вони промовляють його голосом до мене.

Юхим Євгенович сидить у себе в офісі. Певно, зняв заздалегідь на камеру. Обличчя його постійно міниться — від відчаю до ненависті. Кожне його слово ранить. Знищує мене.

— Якщо ти дивишся це, то все йде за планом, — каже він мені.

Все ілюзія.

Все брехня.

Відео зациклене, йде по колу. Голоси мертвого — єдине живе в цьому будинку. Замогильний голос того, хто все знав. Відео починається знову, його погляд сфокусований на мені.