ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

— In dubio pro reo!

– опам’яталася захисниця —

In dubio pro reo

, Високий Суде!

— Суд, — суддя гримнула молотком, розбудивши вилинялого підсудка, – постановляє: визначити грошову заставу в розмірі п’ятисот новіградських корун.

Геральт зітхнув. Йому було цікаво, чи обидва його співкамерники вже прийшли до тями і чи зробили якісь висновки з того, що сталося. А чи йому доведеться ще раз їх відлупцювати і відк

о

пати.

А місто що таке, як не народ?

Вільям Шекспір, Коріолан, пер. Д. Павличко

На самому краю людної торговиці стояла грубо збита з дощок ятка, котру обслуговувала старенька бабуня в солом’яному капелюсі, кругленька і рум’яна, немов добра чарівниця з казки. Над бабунею виднівся напис: «Щастя і радість — тільки у мене. Огірок задарма». Геральт зупинився, витрусив з кишені мідяки.

— Налий, бабцю, — попросив понуро, — півкварти щастя.

Набрав повітря, випив одним махом і видихнув. Витер сльози, які сивуха витисла в нього з очей.

Був вільний. І злий.

Що цікаво, про своє звільнення Геральт довідався від особи, яку знав. З вигляду. Це був той самий передчасно облисілий молодик, котрого на його очах спустили зі сходів остерії «

Natura Rerum

». Він, як виявилося, був шкрябопером з трибуналу.

— Ти вільний, — повідомив йому облисілий молодик, сплітаючи і розплітаючи худі і поплямовані чорнилом пальці. — Заплатили заставу.

— Хто заплатив?

Інформація виявилася конфіденційною і облисілий шкрябопер відмовився її надавати. Відмовився також — так само різко — повернути конфісковану торбину Геральта. В якій, крім усього іншого, містилася готівка і банківські чеки. Рухоме майно відьми́на, не без уїдливості оголосив молодик, було визнане адміністрацією

cautio pro expensis

, заставою в рахунок судових витрат і можливих штрафів.

Будь-які суперечки не мали ні мети, ні сенсу. Геральт мусив радіти, що при звільненні йому віддали хоча б речі, які мав у кишенях на час затримання. Особисті дрібнички і дрібні гроші. Настільки дрібні, що нікому не хотілося їх красти.

Відьми́н перелічив урятовані мідяки. І посміхнувся старенькій.

— І ще півкварти радості, будь ласка. Дякую за огірок.

Після бабусиної сивухи світ значно погарнішав. Геральт знав, що це швидко мине, тому пришвидшив крок. Мав уладнати деякі справи.

Рибка, його кобила, щасливо уникла уваги суду і не увійшла в рахунок

cautio pro expensis

. Була там, де він її лишив, у стаєнному загоні, доглянута і нагодована. Відьми́н не міг залишити цього без винагороди, незалежно від власного матеріального становища. Зі жмені срібних монет, які збереглися у вшитому в сідло сховку, кілька відразу дістав конюх. Якому ця щедрість аж відібрала мову.

Горизонт над морем темнішав. Геральтові здавалося, що помічає там спалахи блискавок.

Перед входом до кордегардії відьми́н передбачливо набрав у легені свіжого повітря.