ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Не встигла комендантка повалитися на стіл, розбризкуючи на всі боки квасолю та паприкову підливу, як стражниці кинулися на нього. Одній відьми́н, не довго думаючи, розквасив носа, другій врізав так, що аж зуби хруснули. Двох почастував знаком Аард — як ляльки, вони полетіли на стійку з алебардами, валячи їх усі з невимовним гуркотом і дзенькотом.

Дістав у вухо від комендантки, що стікала підливою. Друга стражниця, та, що мала твердий бюст, схопила його ззаду у ведмежі обійми. Відьми́н штурхнув її ліктем так, що аж завила.

Комендантку повалив на стіл, гепнув замашним хуком. Стражницю з розквашеним носом стусонув у сонячне сплетіння і звалив на землю, почув, як вона блює. Ще одна, вдарена у скроню, гепнулася стриженою потилицею об стовп, її очі моментально затуманилися.

Але на ногах трималися ще чотири і перевазі відьми́на прийшов кінець. Геральт дістав у потилицю, зразу після того — у вухо. А потім в крижі. Котрась зі стражниць підсікла йому ноги, коли відьми́н упав, на нього стрибнули ще дві, притисли до землі, молотячи кулаками. Решта не скупилася на копняки.

Одну з тих, що притискали, відьми́н поконав, ударивши чолом в обличчя, але його миттю прибила до землі друга. Комендантка — пізнав відьми́н по підливі, яка з неї капала. Ударом згори врізала йому в зуби. Геральт сплюнув кров’ю просто їй у вічі.

— Ніж! — заверещала стражниця, мотаючи стриженою головою. — Ніж мені дайте! Яйця йому відріжу!

— Нафіга ніж? — крикнула інша. — Я відкушу!

— Стояти! Струнко! Що це має означати? Струнко, я сказав!

Гучний голос, який змушував слухатися, перекрив гамір бійки і змусив стражниць опам’ятатися. Випустили Геральта з обіймів. Той ледве встав, відчуваючи біль. Вигляд поля бою трохи підняв йому настрій. Не без задоволення відьми́н придивився до власних досягнень. Стражниця, що лежала біля стіни, вже відкрила очі, але все ще не могла навіть сісти. Друга, скоцюрбившись, випльовувала кров і мацала пальцем зуби. Третя, з розквашеним носом, намагалася встати, але щоразу падала, послизнувшись у калюжі власної квасолевої блювоти. З усіх шести тільки половина трималася на ногах. Результат, отже, був цілком задовільний. Навіть коли враховувати той факт, що, якби не постороннє втручання, він сам зазнав би серйозних ушкоджень і невідомо, чи зміг би самостійно встати.

Втрутився ж, власне, дорого вдягнений чоловік зі шляхетними рисами обличчя, який просто випромінював авторитет. Геральт не знав, хто це. Натомість пречудово знав його супутника.

Франта у химерному капелюшку з приколеним до нього пером чаплі, з білявим накрученим на бігуді волоссям, що сягало плечей. У дублеті кольору червоного вина і сорочці з мереживним жабо. З незмінною лютнею і незмінним нахабним усміхом на вустах.