ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Ні вона, ні будь-хто з інших стражниць не наважилася, однак, засвідчити, що Геральта під час отримання зброї хтось дійсно бачив. Тут постійно хтось ошивається — звучало пояснення, а вони були зайняті, бо їли.

Над дахом будинку суду з пронизливим вереском кружляли чайки. Вітер відігнав на південь грозову хмару з моря. Виглянуло сонце.

— Я б хотів одразу застерегти, — сказав Геральт, — що на мої мечі накладено сильні чари. Лише відьми́ни можуть до них доторкатися, в інших вони забиратимуть життєву снагу. Виявляється це переважно в підупаданні на чоловічій силі. Тобто статевій немочі. Цілковитій і постійній.

— Матимемо це на увазі, — кивнув інстигатор. — Поки що я б усе ж просив, аби ви не покидали міста. Я схиляюся до того, щоб заплющити очі на скандал у кордегардії, зрештою, там регулярно трапляються якісь трафунки, пані стражниці досить легко піддаються емоціям. А оскільки Юліан… Тобто, пан Горицвіт ручиться за вас, я певен, що й ваша справа в суді вирішиться вдало.

— Моя справа, — відьми́н примружив очі, — є нічим іншим, як актом переслідування. Утиски, що випливають з упереджень і неприязні…

— Будуть вивчені докази, — відрубав інстигатор, — і на їх підставі буде вжито заходів. Так хоче правосуддя. Те саме, завдяки якому ви на волі. Під заставу, а отже умовно. І ви, пане з Ривії, повинні дотримуватися цих умов.

— Хто вніс цю заставу?

Феррант де Леттенгоф холодно відмовився розкрити інкогніто відьми́нового добродія, попрощався і в оточенні пахолків повернув у бік входу до суду. Горицвіт тільки на те й чекав. Не встигли вони виїхати з ринку і в’їхати у вуличку, розкрив усе, що знав.

— Воістину, це якась низка нещасливих випадків, побратиме Геральте. І невдалих інцидентів. А якщо йдеться про заставу, то заплатила її за тебе певна Літта Нейд, серед своїх звана Корал, від кольору помади, якою користується. Це чародійка, що вислужується перед Белогуном, тутешнім короликом. Всі ламають голову над тим, чому вона це зробила. Бо ніхто інший, як вона сама послала тебе за ґрати.

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

— Що?

— Кажу ж, це Корал на тебе донесла. Це якраз нікого не здивувало, усюди відомо, що чародії на тебе затялися. А тут маєш — сенсація: чародійка ні з того, ні з сього платить заставу і визволяє тебе з буцегарні, до якої тебе впакували з її допомогою. Цілісіньке місто…

— Усюди? Ціле місто? Що за дурниці ти мелеш, Горицвіте?

— Вживаю метафори і перифрази. Не прикидайся, що не розумієш, ти ж мене знаєш. Ясна річ, що не «ціле місто», а лише нечисленні добре поінформовані з тих, хто стоїть близько до правлячих кіл.

— І ти власне той, хто стоїть близько?

— Вгадав. Феррант — мій кузен, син брата мого батька. Я зайшов до нього як до родича. І дізнався про твою справу.