ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Сезон гроз Анджей Сапковський Від кровопивців і від поторочів, Від інших довголапих страховидл І всього, що товчеться серед ночі, Нас, добрий Боже, вибави! Благальна молитва, відома як „The Cornish Litany”, датована XIV-XV ст. Кажуть, що поступ проганяє морок. Але завжди, завжди буде існувати темінь. І завжди буде в темряві Зло, завжди будуть у темряві ікла і пазури, смерть і кров. Завжди будуть істоти, що товчуться серед ночі. А ми, відьми́ни, є на те, щоби притовкти їх. Весемир з Каер Моргену Хто змагається зі страховищами, тому слід стерегтися, щоб самому не обернутись на страховище. І коли довго дивишся у прірву, прірва також зазирає в тебе. Фрідріх Ніцше, «По той бік Добра і Зла» (пер. Анатолій Онишко) Заглядання у прірву вважаю цілковитим ідіотизмом. Є на світі безліч речей, набагато більш вартих того, аби в них заглядати. Горицвіт, «Півсторіччя поезії» Він жив лиш для того, щоби убивати. Лежав на нагрітому сонцем піску. Відчував коливання, що переносилися притисненими до землі волохатими сяжками та щетинками. Хоч коливання ще були далекі, Ідр відчував їх виразно і точно, на їх підставі був здатний визначити не лише напрям та ритм руху жертви, а й її вагу. Для більшості хижаків, що полювали подібним чином, вага здобичі мала першорядне значення – підкрадання, напад та переслідування означали витрату енергії, котра мусила бути компенсована енергетичною цінністю поживи. Більшість подібних до Ідра хижаків відмовлялася від нападу, коли здобич була замала. Але Ідр — ні. Ідр існував не для того, щоб їсти та продовжувати рід. Не для того був створений. Жив для того, щоби убивати. Обережно переставляючи членисті кінцівки, видобувся з ями, переповз через струхлявілий стовбур дерева, за два кроки проминув бурелом, як примара, промайнув галявину, впав у порослий папороттю пі

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

— Здоров, відьми́не! Але ж і вигляд у тебе! З потовченою пикою! Я лусну зі сміху!

— Здоров, Горицвіте. Я теж радий тебе бачити.

— Що тут відбувається? — Чоловік зі шляхетними рисами обличчя взявся під боки. — Ну? Що з вами? Доповісти за статутом! Негайно!

Читать дальше

Конец ознакомительного отрывка

Купить книгу

— То той! — комендантка витрусила з вух рештки підливи і звинувачувально показала на Геральта.

— Він винуватий, вельможний пане інстигатор! Бешкетував і лаявся, а потім узявся бити. А все із-за якихось мечів з кладовки, на які не мав квитанції. Ей, Гоншорек, шо ти там в куті корчишся? Всрався? Порухай булками, встань, скажи вельможному пану інстигатору… Альо! Гоншорек? Шо там з тобою?

Вистачило глянути уважно, щоб дізнатися, що там з Гоншореком. Не потрібно було перевіряти пульс, достатньо було глянути на біле, як крейда, обличчя. Гоншорек був мертвий. Звичайнісінько і просто сконав.

— Розпочнемо розслідування, пане з Ривії, — сказав Феррант де Леттенгоф, інстигатор королівського трибуналу. — Оскільки ви подаєте офіційну скаргу і позов, мусимо його розпочати, так каже закон. Допитаємо усіх, кто під час арешту і в суді мав доступ до твоїх речей. Заарештуємо підозрюваних…

— Тих, що й завжди?

— Перепрошую?

— Нічого, нічого.

— Ну так. Справа, я певен, буде вирішена, а винних у крадіжці мечів буде притягнуто до відповідальності. Якщо дійсно була крадіжка. Поручуся, що розгадаємо цю таємницю і правда виявиться. Рано чи пізно.

— Краще б рано, — тон інстигатора не надто подобався відьми́нові. — Мої мечі — мій засіб існування, без них не можу виконувати свою роботу. Знаю, що моя професія багатьма сприймається погано, а особисто я страждаю через негативні стереотипи. Які випливають з упереджень, забобонів і ксенофобії. Розраховую, що цей факт не матиме впливу на слідство.

— Не матиме, — сухо відповів Феррант де Леттенгоф. — Бо в нас тут панує правосуддя.

Коли пахолки винесли тіло померлого Гоншорека, за наказом інстигатора провели ревізію складу зброї та усього канцелярського закутка. Як легко було здогадатися, не було там і сліду мечів відьми́на. А комендантка, яка все ще дивилася на Геральта скоса, показала на підставку зі шпичкою, на яку небіжчик настромлював використані квитанції про прийняття речей на зберігання. Серед цих квитанцій миттю знайшлася та, що належала відьми́нові. Комендантка погортала журнал і за хвилину ткнула його їм під носи.

— Будь ласка, — показала з тріумфом — запис про отримання, як ляля. Підпис: Герланд з Риблі. Я ж говорила, шо відьми́н тут був і сам свої мечі забрав. А тепер мухлює, видно, хоче компенсацію получити! Із-за нього Гоншорек коні двинув! З нервів кров його залила і удар хватив.