РУР або БУР, або шизо — це тюрма в тюрмі, де заганяли за дрібні провини. За більші провини заганяли в карцер. Я знав його тільки в обличчя, ані імені, ні клички його я не знав. Проте я знав, що він не належав ні до сук, ні до придурків, а був такий же роботяга, як і я. Він підійшов до мене саме тоді, коли я, з’ївши свою вечірню порцію вівсяної каші, виходив з їдальні.
— Слухай, студент (так мене називали у таборі), ти хочеш консервів? — спитав він мене.
Я подивився на нього, як на неприкаяного.
— Яких консервів? Тут хоч би хліба коли-небудь хоч раз наїстися.
— А ми за консерви виміняємо собі хліба скільки захочемо. Я знаю місце, де консерви лежать. Склад є такий. Сука буду — не брешу. Підемо?
— Де?
— Тут не дуже далеко, на сопці. Я ж оце РУР відбував, нас ганяли на сопки по дрова, там якраз ми проходили попри той склад.
Я не вагався. Чого вагатися? Що я втрачаю? Якщо застануть нас вохровці (озброєні охоронці) і повбивають на місці злочину, то хіба це погано? Ніж помирати довготривалою смертю в муках від голодування, цинги й виснажливої праці, то чи не легше померти раптово? Один постріл — і тебе нема. Кінець усім твоїм стражданням.
Читать дальше
— Підемо, — сказав я злодієві.
— Добре. Як тільки відбудемо перевірку і раби повкладаються, виходь до нужника. Я там буду тебе дожидати. Та візьми пошивку, щоб було в що набирати консерви.
— Гаразд.
Це було серед глибокої колимської зими. Якщо влітку на Колимі не буває ночей, то взимку день дуже короткий, не довший чотирьох годин. Це астрономічний день, а робітний день був незмінний як улітку, так і взимку. Сонце тут замінювала електрика. Електролампи та електропрожектори, які в’язні називали «юпітерами», були скрізь. Так що і на роботі, і в таборі ми були добре освітлені, хоч нас і покривала глупа ніч.
Коли в бараці вже всі лежали, я стягнув з подушки пошивку, скрутив її, запхав за пазуху, взяв рукавиці та й вийшов. Злодій дожидав мене на домовленому місці. Він провів мене туди, де до огорожі не сягав промінь прожектора зі сторожової вишки.
Тоді там табірна зона була огороджена не так, як тепер, де тягнуться два ряди густого колючого дроту, прикриті високим частоколом. Колимська огорожа була благенька. Це був не дуже густо натягнутий колючий дріт в один ряд, крізь який неважко було пролізти. Отож, коли ми підійшли до тієї огорожі, я нагнувся і натягнув угору нижній дріт. Злодій, розгортаючи не дуже глибокий сніг, легко проліз попід ним. А коли він опинився з другого боку, то звідти натягнув дріт, і я теж проліз тим самим лазом.
У ту пору стояв не дуже пекучий мороз — не перевищував сорока градусів. Сорок градусів на Колимі — це легкий мороз. Там рідко бувають вітри, і витримувати його не так важко.






