Я зібрався йти до табору (тоді на роботу й з роботи ми ходили без конвою). Та коли я виходив з дільниці, дорогу мені перепинив нарядчик. Нарядчиком у нас був злодійчук із Москви. Він мав дві клички — Чума і Москва. На обидві він озивався охоче.
— Де ти працював? — спитав мене Чума.
— Я возив дрова з лісу до бойлерів, — відповів йому я.
— На тебе акцепту нема.
— Як то нема? Має бути.
— Ану ходім до контори.
Ми зайшли до дільничної контори. Там за дерев’яним бар’єрчиком сиділи при столі начальник дільниці Решетніков і прораб Махно. Махно відбув семирічне ув’язнення, з Колими його не випустили, бо тоді нікого не випускали звідти з тих, хто відбував там свій термін ув’язнення, а дали йому посаду прораба на дільниці. Решетніков сам приїхав на Колиму, завербувався заробляти гроші. Про таких там казали: «Ті, що приїхали по довгі рублі».
— На нього акцепту нема, — сказав їм Чума, та вони обоє байдуже подивилися на нас і сиділи мовчки.
— Де ти працював? — ще раз спитав мене Чума.
— Я возив дрова до бойлерів, — відповів йому я. Махно бачив, як я їздив на машині, проте нічого не казав. Чума зняв зі своєї голови шапку До навушників тієї шапки були пришиті довгі ремінці.
— Де ти працював? — ще раз спитав мене Чума.
— Я возив дрова з лісу
Чума з розмаху хльоснув мене по обличчю ремінцями своєї шапки. Мене обпекло, як ударом батога.
— На тебе акцепту нема! — І ще раз удар по обличчю.
Читать дальше
— Нема на тебе акцепту! — І удари ремінців раз по раз посипалися на моє обличчя.
— А чого це ти, студент (так називали мене на Колимі), стоїш і терпиш, — обізвався Махно. — Він тебе б’є, а ти мовчки терпиш.
— Ай справді. Чи ти битися не вмієш? — додав Решетніков. їм, видно, нудно було сидіти там, то вони й подумали собі — хай поборюкаються, а ми втішимося, дивлячися на їхнє борюкання. А я собі подумав: «Якщо ви мене заохочуєте до бійки, то чому мені не вліпити цьому придуркові».
І я йому вліпив, вліпив по щелепах. Та я не виважив свого удару. Чума впав, поваливши дерев’яний бар’єрчик, а з його рота на підлогу потекла кров. Махно витяг із аптечки, що висіла на стіні, жмут вати і почав витирати кров з обличчя Чуми, а Решетніков підійшов до телефону й закрутив ручку. Він дзвонив на вахту, викликав вохровців (озброєних охоронців), щоб прийшли по мене. Що йому відповіли з вахти, я не чув, та тільки за хвилину він одягнувся в кожух і сказав мені:
— Ходімо.
Йшли ми витоптаною зеками дорогою між снігових кучугурів, я попереду, а Решетніков за мною. До вахти було кілометрів зо три. За весь час дороги Решетніков не промовив до мене ні слова, і я його ні про що не питав. На вахті він зайшов у кімнату вохровців, наказавши мені стояти в коридорі.
Вохровці — озброєні охоронці. їхнім обов’язком було стерегти табір.






