Про це раз у раз нагадують нам дозорці, начальники та в’язні—битовики, тобто, кримінальні злочинці, які тут на легких роботах.
«Врагам народа нет места на советской земле. И. В. Сталин», — читаємо ми червоні лозунги над своїми головами. Вороги народу — це ми? Ми працюємо по 16 годин щоденно в неділю і в будень. 12 годин ми добуваємо золото — розбиваємо кайлами скелі та возимо тачками породу, а чотири години ми лопатами очищуємо скелі від порожнього ґрунту, що є суцільним глеєм. На мені, як і на кожному з нас, самі кістки й шкіра та тугі жили, що рухають наші тіла.
Читать дальше
Нам щоденно дають 700 грамів житнього гливкого хліба, на сніданок — черпак вівсяної каші, на обід — тарілку перлового супу та шматочок солоної риби горбуші, на вечерю — черпак вівсяної каші. Наші зуби хитаються, а тіло вкривають темно-сині плями цинги. І ми дедалі переконуємося, що бандит помилився: ми не доживемо до перших морозів. Із кожним днем нас покидають сили. Ми не спроможні виконувати норми. А хто не виконує норму, того розстрілюють за саботаж.
А втім, розстрілюють не тільки за саботаж. Розстрілюють за крадіж золота, за антирадянську агітацію, за спробу втекти.
Крадіж золота — це коли в’язень, добуваючи породу, візьме в руки блискучий самородок і це помітить дозорець.
Антирадянська агітація — це коли хтось висловить незадоволення своїм становищем і це підслухає стукач, тобто чекістський шпигун.
Спроба втекти — це коли хтось відійде надто далеко від об’єкта роботи з надією попоїсти ягід голубиці.
Розстрілюють просто на копальнях, у околицях таборів і в спеціальних тюрмах-серпантинках. Хто потрапив у серпантинку, тому вже вороття нема.
Дехто випереджає свою долю: відмовляється виходити на роботу, і тоді такого розстрілюють негайно.
Так, бандит помилився. З тих, що приїхали зі мною навесні 1938 року, мало хто дожив до перших морозів.
Нас було в бригаді троє наймолодших, ми працювали всі в одній ланці. Усенко — уманець, колишній танкіст, Понамаренко — одесит, колишній моряк і я — таврієць, колишній студент. Мені вісімнадцять років, мої помічники трохи старші за мене, на два-три роки.
Усенка розстріляли за антирадянську агітацію. Понамаренка за спробу втекти. А я ще живий. Можливо, я живий тому, що мені «пощастило»: я впав разом з тачкою з п’яти-метрової естакади на гострі виступи щебеню. Розтрощив собі коліно й одержав звільнення від роботи. Хоч нога зробилася така, як колода, я почував себе щасливим: моє виснажене тіло могло відпочити. Я п’ятнадцять днів не ходив на роботу, і за цей час мій організм трохи набрався сили.
А ось тепер зима. Ми не добуваємо золота, бо лютий мороз скував усі засоби виробництва і землю. Взимку ми готуємо площі для добування золота.






