ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Побачивши господиню, гості повставали, щоб ушанувати її, а потім попросили сісти коло себе і похваляли в один голос, які-то в неї гарні дітки. Коли вона розмовилась із ними по-хорошому, а мессер Торелло саме кудись на хвильку вийшов, то спитала в них чемненько, звідки вони й куди путь верстають, на що гості дали їй таку саму відповідь, як перше її мужеві. Тоді пані сказала їм, усміхаючись:

— Ну, то бачу я, що тут і моє жіноче піклування може вам у пригоді стати: прошу вашої ласки, любії гості, не погребуйте невеличким гостинцем, що зараз вам сюди принесуть. Правда, жінки по малій спромозі своїй малі і приноси приносять, то прошу вже вас, прийміть, що є — хоч і не дорогий дарунок, зате од щирого серця. Тоді веліла принести кожному по парі плащів, та не таких, як ото купці або міщани носять, а панських, підшитих один єдвабом, а другий хутром, три жупани-злотоглави та тонкої ільняної білизни і сказала:

Читать дальше

— Візьміть собі отеє, отак одягла я і мужа свого; не погребуйте і білизною: хоч вона й не дорога, та може знадобитись — жінки од вас далеко, проїхали ви вже багато, а ще ж скільки їхати; купці ж, я знаю, звикли до охайності та чепурності.

Вельможні гості дивом дивували, бачивши, що мессер Торелло нічим для них не скупиться: і шати ж дарує їм такі розкішні, зовсім не купецькі; чи не здогадався, буває, хто вони такі?

— Добродійко, — сказав один із них, — великі се дарунки, і нам аж ніяково їх приймати; та коли ви вже так просите, то хіба ж можна одмовитись?

Тут повернувся мессер Торелло, і дружина його, приручивши гостей Божій опіці, попрощалась із ними й пішла ще й слуг їхніх деякими гостинцями обмисляти, які їм годились. Господар же впрохав після довгих розмов гостей, щоб вони погуляли в нього увесь день; поспавши трохи, вони убрались у нову одежу і поїхали верхи разом із ним на місто трохи подивитись, а як настав час вечері, попоїли до смаку посполу з іншими іменитими гостями та й лягли спочивати. Вставши назавтра рано, побачили в дворі замість своїх здорожених коней трьох здорових, як змії, ступаків і під слуг так само троє свіжих, кріпеньких коненят. Подивився на них Саладін та й каже своїм супутникам:

— Далебі, немає на всім світі другого такого ввічливого, щедрого й гостелюбного чоловіка, як сей; якщо королі християнські так королюють, як сей лицар лицарює, то не здоліє султан вавилонський і одному одсіч дати, не то що всім, які проти нього лаштуються!

Зрозумівши, що й од сього дарунка їм не одмовитись, вони подякували красненько й посідали на коней. Мессер Торелло з своїми приятелями провів їх іще далеченько за місто, і хоч Саладінові прикро було з ним розлучатись, так він його за сей час улюбив, та він попрохав його, щоб уже вернувся, бо їм іще далека лежала дорога.