ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

От прикликав він її до себе та й питає при всіх гостях, усміхаючись:

— А що, Грізельдо, чи гарна в мене молода?

— Пане, — одказала Грізельда, — мені вона дуже до вподоби, і, якщо її мудрість дорівнює її красі, в чому я не сумніваюсь, то я гадаю, що ви будете з нею щасливим, як ніхто, лише прошу вас, коли се можливо, не завдавайте їй таких ураз, як тій, що була колись вашою дружиною, бо навряд чи вона їх перенесе: вона ж бо ще молоденька і, видно, пещена росла, а та була змалку до всяких труднощів звикла.

Бачивши Гвальтьєрі, що вона тільки добре про ту дівчину говорить, будучи певною, що се його наречена, посадив її поруч себе та й каже:

— Грізельдо, настав нарешті для тебе час скуштувати плода твого довготерпіння, а тим, хто ганив мене за жорстокість, суворість і несправедливість, дізнатися, до якої спасенної мети змагали всі мої вчинки: я хотів лише навчити тебе бути доброю жінкою, їх — вибирати й шанувати подругу життя, а собі самому забезпечити спокій на весь час, поки житиму з тобою, бо коли я женився, то боявся дуже, що його не матиму; тим-то, щоб вивірити тебе, я завдавав тобі, ти сама се знаєш, усякої зневаги і наруги. Та ніколи не бачив я, щоб ти словом або ділом ішла всупереч моїй волі, і мені здається, що я матиму од тебе ту втіху, якої я собі жадав; тому я маю намір повернути тобі в одну мить те, що я однімав у тебе протягом багатьох років, і загоїти небувалою ніжністю ті рани, що я тобі завдав. Прийми ж тепер із щирим серцем ту, кого ти мала за мою нову дружину, і брата її, яко твоїх і моїх рідних дітей: се ж вони і єсть, наші дітки, що ти і багато інших людей довго вважали за страчених через мою жорстокість, а я — твій вірний муж, що любить тебе понад усе на світі і може, я гадаю, похвалитись, що задоволений своєю дружиною, як ніхто інший.

Читать дальше

По сій мові він обняв її й поцілував, а вона аж заплакала з радості; тоді встали обоє й пішли до дівчини, що з зачудуванням прислухалася до його слів: ніжно обійнявши її і хлопчика, вони виявили їм і всім гостям довго приховану правду. Врадувані дами повставали з-за столу, пішли з Грізельдою до її кімнати і, щиро здоровлячи її з таким щастям, скинули з неї те вбоге риззя й одягли її в найпишніші шати, а потім знову привели до зали вже яко володарку свою і господиню, хоч вона здавалась такою і в своєму нужденному вбранні. Грізельда не могла навтішатися дітьми своїми, а що всі гості незвичайно раділи такій несподіваній пригоді, то весела й урочиста учта тяглася в замку ще не один день. Усі в один голос виславляли мудрість маркізову, хоч і вважали, що ті його випроби були для жінки занадто суворі й нестерпучі, а Грізельду всі мали за наймудрішу в світі жінку.