От прикликав він її до себе та й питає при всіх гостях, усміхаючись:
— А що, Грізельдо, чи гарна в мене молода?
— Пане, — одказала Грізельда, — мені вона дуже до вподоби, і, якщо її мудрість дорівнює її красі, в чому я не сумніваюсь, то я гадаю, що ви будете з нею щасливим, як ніхто, лише прошу вас, коли се можливо, не завдавайте їй таких ураз, як тій, що була колись вашою дружиною, бо навряд чи вона їх перенесе: вона ж бо ще молоденька і, видно, пещена росла, а та була змалку до всяких труднощів звикла.
Бачивши Гвальтьєрі, що вона тільки добре про ту дівчину говорить, будучи певною, що се його наречена, посадив її поруч себе та й каже:
— Грізельдо, настав нарешті для тебе час скуштувати плода твого довготерпіння, а тим, хто ганив мене за жорстокість, суворість і несправедливість, дізнатися, до якої спасенної мети змагали всі мої вчинки: я хотів лише навчити тебе бути доброю жінкою, їх — вибирати й шанувати подругу життя, а собі самому забезпечити спокій на весь час, поки житиму з тобою, бо коли я женився, то боявся дуже, що його не матиму; тим-то, щоб вивірити тебе, я завдавав тобі, ти сама се знаєш, усякої зневаги і наруги. Та ніколи не бачив я, щоб ти словом або ділом ішла всупереч моїй волі, і мені здається, що я матиму од тебе ту втіху, якої я собі жадав; тому я маю намір повернути тобі в одну мить те, що я однімав у тебе протягом багатьох років, і загоїти небувалою ніжністю ті рани, що я тобі завдав. Прийми ж тепер із щирим серцем ту, кого ти мала за мою нову дружину, і брата її, яко твоїх і моїх рідних дітей: се ж вони і єсть, наші дітки, що ти і багато інших людей довго вважали за страчених через мою жорстокість, а я — твій вірний муж, що любить тебе понад усе на світі і може, я гадаю, похвалитись, що задоволений своєю дружиною, як ніхто інший.
Читать дальше
По сій мові він обняв її й поцілував, а вона аж заплакала з радості; тоді встали обоє й пішли до дівчини, що з зачудуванням прислухалася до його слів: ніжно обійнявши її і хлопчика, вони виявили їм і всім гостям довго приховану правду. Врадувані дами повставали з-за столу, пішли з Грізельдою до її кімнати і, щиро здоровлячи її з таким щастям, скинули з неї те вбоге риззя й одягли її в найпишніші шати, а потім знову привели до зали вже яко володарку свою і господиню, хоч вона здавалась такою і в своєму нужденному вбранні. Грізельда не могла навтішатися дітьми своїми, а що всі гості незвичайно раділи такій несподіваній пригоді, то весела й урочиста учта тяглася в замку ще не один день. Усі в один голос виславляли мудрість маркізову, хоч і вважали, що ті його випроби були для жінки занадто суворі й нестерпучі, а Грізельду всі мали за наймудрішу в світі жінку.






