ЛЛисторияЕщё одна глава — и целый мирВыбрать историю ↗

Об этой истории

Зачинається книга, іменована Декамерон, [1] «Декамерон» — грецькою мовою означає «десятиденник». Назва пародіює відомий в добу середньовіччя твір Св. Амброзія «Гексамерон» — «шестиденник» — в якому йдеться про створення світу за шість днів. Дані коментарі є поширенням і доповненням перекладацьких коментарів до українського видання «Декамерону» 1964 року, видавництво «Дніпро», Київ. Крім цього, використовувались також коментарі групи авторів до італійського видання (G.Boccaccio, Decameron, a cura di Vittore Branca, 2w., Torino, Einaudi, 1992), коментарі Н. Б. Томашевського до видання твору російською мовою (Дж. Боккаччо, «Декамерон», Кишинев, Штиица, 1992. — С. 583–599) і енциклопедичний довідник Italia, Novara, De Agostini, 1989. прозвана Принц Галеотто, [2] Принц Галеотто — персонаж легенд про лицарів Круглого столу, посередник між Ланцелотом та його коханою Джіневрою, дружиною короля Артура. Ймовірно, автор так назвав свій твір, щоб підкреслити власне бажання прислужитися прекрасним дамам порадою і розрадою. в якій міститься сто оповідок, що розказали за десять день семеро дам і троє кавалерів Спочувати чужому горю — притаманна людям річ; усім воно пристало, а найпаче тим, що самі утіхи потребували і в інших її знаходили. Як хто коли шукав того спочуття і мав із нього радість і одраду, то і я того десятка. З первого-бо молоду мого та й до сього часу палав я високою і шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило; [3] « …палав я високою, шляхетною любов'ю, більше, може, аніж воно станові моєму низькому личило… » — натяк на пристрасть Боккаччо — за походженням купця і міщанина — до дівчини шляхетного роду, Марії Аквінської (Ф'ямметти) — позашлюбної дочки Неаполітанського короля Роберта Анжуйського. Ця напівавтобіографічна деталь цілком відпові

Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
↓
↑

Граф Паназький повернувся через кілька днів до Болоньї, а Гвальтьєрі звільнив Джаннукола од панщизняної роботи і шанував його, як свого тестя; старий довікував свого віку в спокою та гаразді. Трохи згодом маркіз видав свою доньку за вельможного чоловіка, а сам іще довго жив із Грізельдою в щасті і згоді, велико шануючи свою доблесну дружину.

Що ж можна нам іще про се сказати? Хіба тільки те, що і в убогі хати сходять часом із небес божисті духи, як і в царських палатах проявляються іноді такі, що їм би свині пасти, а не над людьми владарювати. Хто ще, окрім Грізельди, міг би перенести з ясним, не зрошеним слізьми лицем ті суворі нелюдські випробування, через які провів її Гвальтьєрі? Шкода, що не напав він на іншу жінку, нехай би, як прогнав він її з дому голу й босу, знайшла собі когось, що добре вміє вовну чухрати, та й заробила якось на добру одежу.

Діонеєва оповідка добігла кінця, і панії на всі боки її обміркували: та щось гудила, та хвалила дещо; тоді король споглянув на небо і, побачивши, що сонце вже на захід схилилось, таку річ ізняв, не встаючи з місця:

— Хороші мої пані, я гадаю, вам відомо, що розум людський не в тому тільки полягає, щоб минувшину в пам'яті держати чи теперішність добре знати, а і в тому, щоб уміти з поміччю того й сього в будущину зазирнути: ось що мудрі люди вважають ознакою справдешнього розуму. Завтра, як ви знаєте, мине два тижні з того часу, як ми вибралися з Флоренції, щоб зберегти здоров'я і життя наше та й розважитися трохи од жалю, смутку і тривоги, що запанували в нашому місті, відколи в нім та чумна моровиця проявилася; поводили ми себе, як мені здається, цілком пристойно, бо хоч тут, правду кажучи, оповідалось багато веселого, а подекуди й солоного та скоромного, хоч ми завжди добре пили й їли, охоче грали й співали, що загалом спонукає слабкодухих до вчинків не геть-то чесних, — я не помітив ні з вашого боку, ані з вашого жодного слова, жодного поруху, що заслуговували б огуди, а весь час був свідком честивої обопільної згоди, справжньої братерської дружби, що дає і мені, і вам, я думаю, законне право пишатися і втішатися нашою поведінкою. Щоб же з нашого довшого тут пробутку не постало якої прикрості, щоб ніхто не міг осудити нас за те, що ми тут занадто забарились, я вважаю (якщо ви, звичайно, будете згодні), що тепер, коли кожне із вас має за собою день верховної влади, яку сьогодні справляю я, нам годилось би туди повернутися, звідкіля ми прийшли. Ще й те сказати слід, як подумаємо добре, що наше товариство, про яке вже багато хто в околиці дізнався, так може розростися, що пропаде всяка наша втіха.