Епікур — давньогрецький філософ-матеріаліст (342–270 до н.е.), згідно з вченням якого душа складається з атомів, що після смерті людини розпадаються і зникають.
«
…огонь, яким йому загрожували, замінено було ласкаво на хреста…
» — тобто спалення на вогнищі було замінено покаянням. Приречені до покаяння мали нашивати на свій одяг полотняного хреста.
Читать дальше
Храм Чесного Хреста — мається на увазі церква Санта Кроче у Флоренції — головний осередок францисканців.
Бергаміно — можливо, мався на увазі Ніколо на прізвисько Пергаміно, майстерний оповідач, автор твору «Dialogus creaturarum».
Примас — у першій половині XIII століття дуже популярним є Примас Кельнський, автор численних «пісень голіардів» і кількох невеликих поем, написаних латинською мовою, блискучий імпровізатор.
Клюнійський абат — згадки про бенедиктинське абатство Клюні на південному сході Франції і про щедрість його настоятелів часто зустрічаються у середньовічній літературі.
Кане делла Скала — Мессер Кангранде делла Скала (1291–1329) — володар Верони, також відомий своєю щедрістю, гостинністю і прихильністю до людей науки і мистецтва. Свого часу прихистив при своєму дворі вигнанця Данте.
Імператор Фрідерік — Фрідерік II (1194–1250), король Сицилії. Здобув славу заступника і покровителя поетів. Провадив боротьбу з папою та північноіталійськими містами за владу в Італії. Його прихильники звались гібелінами, а прихильники папи — гвельфами.
«
Намислив він якось справити в Вероні пишну та розкішну учту…
» — серед можновладців було прийнято давати банкети на честь урочистих подій. Відомим був привід перемоги Верони над Падуєю (1328). До двору запрошувалось звично багато усякого люду на потіху володарю — від блазнів до вчених і поетів.
«
…сам він із своїми кіньми й челяддю проживається в трактирі
» — найімовірніше, Бергаміно зупинився у трактирі на площі Св. Анастазії (на цьому місці і зараз є готель «Дві башти»), де часто заночовували запрошені двору синьйорів делла Скала.
Гвільєльмо Борсьєре — (точніше, Гульєльмо) можливо, був реально існуючим дотепником, якого згадує ще Данте у «Божественній комедії» (Пекло, XVI, 70–72), але про нього майже нічого невідомо: лише приблизна дата смерті — початок XIV ст.
Мессер Ерміно де Грімальді — прізвище Грімальді належить відомому шляхетному роду Генуї. Але на другу половину XIII століття нікого з родини Грімальді не звали Ерміно, отже ця новела Боккаччо є, ймовірно, переспівом одного з анекдотів на досі популярну в Італії тему про неймовірну скупість генуезців.
Кіпрський король — першим королем Кіпру був Гі де Лузіньян (1192–1194), відомий своєю безхарактерністю і нездатністю до правління. В дійсності, на відміну від того, що писав Боккаччо, кіпрський король так і не зміг позбутися своїх вад.






